- Красно вам дякую, пане домовий, -сказав пан Кольбаба, - саме це я й хотів почути. Ще раз красно вам дякую.

- Нема за що,- відповів чоловічок. -Але майте на увазі - в листі дев'ять орфографічних помилок. Цей Франтик, видно, не дуже багато чого навчився в школі.

- Мені дуже хотілося б знати, яка та Марженка або що він за один - той Франтик, - промимрив пан Кольбаба.

- Нічим не можу вам зарадити, пане Кольбабо, - сказав дрібненький чоловічок. - Про це в листі нічого не написано.

Другого дня вранці пан Кольбаба доповів панові поштмейстерові, що листа без адреси написав якийсь шофер Франтик якійсь панні Марженці й що цей пан Франтик хоче з цією панною одружитися.

- Я цю панну адресатку розшукаю, - вигукнув пан Кольбаба.

Так наш пан Кольбаба проходив по білому світі рівно рік й один день, однак вручити листа справжній адресатці.

Коли минув рівно рік і один день його намарних пошуків, він сів на краю дороги й засмучено сказав собі:

- Видно, всі мої пошуки надаремні. Мабуть, цю панну Марженку мені не судилося знайти! -І він трохи не заплакав з жалю.

Сидить він так, бідкається й раптом бачить, що дорогою їде якесь авто.

- Сідайте, поштарю, я вас трохи підвезу. -запросив його пан з авто.

Пан Кольбаба дуже зрадів, бо ноги в нього після такої довгої дороги аж гули від утоми.

- Чому у вас, пане, дуже сумний вигляд? -мовив пан Кольбаба.

- Тому, що авто веде сумний шофер, - зажурено відповів пан у чорному.

- Он воно що, - мовив пан Кольбаба. - А дозвольте, ваша милість, запитати, чому, власне, цей пан шофер такий сумний?