- Ми, пане Кольбабо, й самі про це знаємо, -сказав перший домовинок. - Але ми, голубчику, відчуваємо навпомацки, через запечатаний конверт, про що в цьому листі написано. Байдужі листи на дотик холодні, а чим більше в листі любові, тим він тепліший.

І він знову всівся біля грубки й став уважно стежити за домовиками. Та тільки-но він зручно вмостився, як у нього почали злипатися повіки, і перш ніж хтось із вас, діти, встиг би полічити до п'яти, пан Кольбаба заснув.

Пан Кольбаба нікому нічого не розказував про те, що він тоді бачив, бо, як самі розумієте, з тих пір йому вже не нудно було розносити людям листи.

«Оцей ось лист, - казав він собі, - тепленький, а оцей аж гріє, такий він гарячий: мабуть, його написала якась мамуня».

Й ось одного разу йому випало сортувати на пошті листи, які він вийняв із поштової скриньки, щоб рознести за вказаними на конвертах адресами.

- Ти ба... - здивувався він раптом, - листа запечатано, але на конверті ні адреси, ні марки.

- Справді! - мовив пан поштмейстер. -Хтось знову кинув у скриньку незаадресованого листа.

Пан Кольбаба тим часом покрутив у руках листа без адреси й промимрив:

- Пане поштмейстере, цей лист такий гарячий, мабуть, у ньому написано щось дуже душевне. Я гадаю, що його треба все-таки вручити за призначенням.

- Оскільки він без адреси, то нехай лежить на пошті, та й годі, - заперечив пан поштмейстер.

- Даруйте мені мою сміливість, пане поштмейстере, але стосовно цього листа, можливо, нам міг би дати пораду хтось із поштових домовиків...

І він розповів, що однієї ночі на власні очі бачив, як тут господарювали поштові домовики і