голові. Ромка впав, потім підхопився й кинувся тікати. Але мавпіозі перечепив Ромку і почав лупцювати. Зчинилася страшенна стрілянина. Затим рекетигр і мавпіозі повсідалися у машину і вертоліт - почалася неймовірна гонитва на землі і в повітрі. Ромка опинявся то в машині, то у вертольоті. І я почув його відчайдушний голос:

- їжачку! Рятуй!

Я кинувся до телевізора, та раптом з екрана вийшла, кульгаючи, ота дивна бабця.

- Ти хто, їжачок? - сердито спитала вона.

- ї... їжачок, - розгублено сказав я. - А... а ви хто?

- А я - Телебаба Яга - продюсер телебабачення. Моє телебабачення має велике значення у вихованні злості: мої постійні гості - убивці і бандити... Що там говорити... Бабах! Бабах! Бабах! Бабах! на всіх наводить страх моє телебабачення! І в цьому його значення! Все це вона проспівала противним гугнявим голосом.

- А Ромка як потрапив на екран?! - вигукнув я.

- Сам захотів! І я його провела.

Я з подивом побачив, що справді тримаю у руках книжку - «Летючий корабель», українські народні фантастичні казки. Але як вона опинилася в моїх руках, не міг збагнути.

- Для того щоб потрапити до Заекранії, треба щоб тебе хтось уявив, - вела далі Телебаба Яга. -Бо це країна уявна, незвичайна. І уявити тебе мусить не просто хтось, а хтось уявний, такий, як я. А я тебе уявляти не хочу. Бо ти мені не подобаєшся. Отже, ґуд бай! - І Телебаба Яга знову зникла за екраном.

«Що робити?! - гарячково думав я. - Ромка чекає мене... Треба негайно когось уявити, щоб він мене уявив. І тоді я зможу пройти на екран. Але кого? Малим я дуже любив плюшевого лева Льову. А уявлю-но я його!». І уявив. І попросив, щоб і він мене уявив. Не повірите, але він мене почув і уявив. І через мить я вже відчуваю неймовірну легкість, лину до «Панасоніка», ще мить - і я вже по той бік екрана, у Заекранії.