батьками і друзями: він і день, і ніч залишався Інтернетним персонажем і дійшов до 58 рівня. Гра зруйнувала його особистість, перетворила на комп'ютерного монстра, він перестав бути собою, думав, як той персонаж, говорив, як він. Добре, що йому вдалося виборсатися з тих тенет.

- І що він тепер робить?

- Гм, він і далі грає, але вже контролює себе і свою пристрасть. Та це вже не пристрасть, а захоплення.

- У нашому класі багато моїх друзів полюбляють комп'ютерні забавки. Але вони такі однакові і всім швидко набридають!

- Я б порадила твоїм друзям перевірити свої стосунки з віртуальним світом (це хобі чи хвороба) і дати відповідь на мої запитання.

- Мартусю, а як ти думаєш, чому воно так трапляється?

- Що саме?

- Ну, що комп'ютер підміняє справжнє життя?

- Комп'ютерні ігри приваблюють складними системами завдань і досягнень. Кожна перемога викликає бажання рухатися далі. Виникає ілюзія, що в тому іншому світі ти чогось досягаєш, а в реальному світі у тебе все виходить навпаки.

- А як не захворіти на ігроманію?

- Є кілька простих правил:

Не можна грати під час депресії, при серйозних змінах у твоєму житті, бо ти слабкий, а віртуальний світ в цей момент дуже привабливий.

Не варто грати, коли гостро відчуваєш свою самотність.

Не став комп'ютер на місце друзів. Роби своє реальне життя привабливим і насиченим.

Не втрачай чуття міри і відповідальності.

З комп'ютером можна розважатися, але не варто ліпити з гри власне життя.