ними передачами. У комп'ютерні ігри ходив грати до Ромки. Ви ж, мабуть, пам'ятаєте, що ми живемо в одному будинку. Сьогодні Ромка подзвонив мені по телефону і сказав:

- Слухай, їжачку, я зараз додивлюся бойовик і вже вмикаю комп'ютер. Через п'ять хвилин приходь. Дома нікого нема.

- Добре, - кажу. - Якраз удруге дочитую «Маленькі дикуни» Сетона-Томпсона.

Дочитав і подзвонив сказати Ромці, що вже йду. Але трубку ніхто не зняв. Знову набрав номер. І знову ніхто трубку не взяв. Подзвонив утретє. Глухо. Тоді я побіг до Ромки на п'ятий поверх. Дзвоню, стукаю - ніхто не відчиняє. Але чути, як галалакає телевізор. Отже, Ромка нікуди не пішов, бо інакше вимкнув би телевізор. Та й не міг він нікуди піти - мене чекає.

Я схвилювався. Може, йому стало погано... Побіг назад додому, витяг зі схованки свої чарівні окуляри, начепив на носа... І враз опинився у Ромчиній квартирі перед його «Панасоніком»... І побачив Ромку. Тільки не в квартирі, а - на екрані. Ромка стояв на тротуарі вулиці якогось міста з височезними хмарочосами, а поруч - дивна бабця з автоматом. Вона казала Ромці: «Молодець, Ромцю, що любиш мої бойовики! Тобі закортіло моїх пригод, зараз вони почнуться... Спершу я тебе познайомлю з рекетигром Гаррі Смугаррі».

І враз біля них різко загальмував довжелезний «Линкольн». З нього вийшов здоровань із головою тигра.

- А оно ще один добродій - мавпіозі Джек Горилло! - мовила бабця.

У небі звідкілясь з'явився вертоліт, спустився на тротуар, і з нього вийшов ще один здоровань з головою мавпи. Бабця тицьнула Ромці у руки автомат:

- Стріляй! Ти ж хотів пригод!

Та Ромка розгублено застиг. Тоді рекетигр вихопив у Ромки з рук автомат і ляснув його по