Телебаба Яга аж рота від подиву роззявила. А тоді схопила автомат і почала в мене стріляти: Бах! Бах! Бабах!

- Чого не падаєш? - заверещала. - Я ж тебе вбила!

Але я підставляв книжку казок, і кулі відскакували від неї, як горох. Телебаба Яга розгублено зарепетувала:

- Що робити?! Що робити?! Як мені його убити?! Незважаючи на ногу, побіжу по допомогу! - І Телебаба Яга, шкандибаючи, кудись зникла.

Я зрозумів, що у мене в руках чарівна книжка, і вона мене захистить. Тож викликав летючий корабель і попросив летіти до Ромки. За мною погналися на вертольотах мавпіозі, стріляючи з автоматів. Але я був невразливий. Незабаром корабель опустився біля будинку із заґратованими вікнами. В одному з них я побачив Ромку. Він загукав:

- їжачку! Як ти сюди потрапив?!

- Завдяки чарівним окулярам і своїй уяві! Недарма я книжки читаю і прочитане уявляю.

- Ой, їжачку! Бережись!

Та було вже пізно. Розмовляючи з Ромкою, я не помітив, як ззаду підлетіла на мітлі Телебаба Яга, вихопила з моїх рук книжку і заспівала: Ось вона, ось вона, твоя книжка чарівна! Я її забрала, бо я спритність мала. Ха-ха-ха!

- Ну й що? - не розгубився я. - А зі мною лишилася моя уява, моя фантазія. І я можу уявити все, що захочу. І я уявляю-уявляю, Ромку звідси забираю. І тікаю звідси сам - вірю-вірю чудесам!

- Не смій! Не смій! Мій Ромка! Мій! -зарепетувала Телебаба Яга.

Але цієї ж миті ми з Ромкою опинилися в його квартирі перед телевізором.

- Ну й пригода! - перевів подих Ромка.

- А як ти опинився за екраном? - спитав я.

- Та дивився бойовик, аж раптом виходить із телевізора ота Телебаба Яга. «Хочеш, - каже, -