У будиночку, на який показав Франтик, сиділа бліда дівчина, щось шила.

- Боже помагай, панно Марженко! - окликнув її пан Кольбаба. - Невже весільну сукню шиєте?

- Та ні, - сумно відказала панна Марженка. - Але сердце моє крається.

І дівчина поклала собі руку на серце.

- Та ви не побивайтесь так, - почав утішати її пан Кольбаба. - Ось я вже рівно рік й один день ношу в сумці одне посланнячко й ніяк не знаходжу, кому його віддати. Знаєте що, панно Марженко? Я віддам цього листа вам.

І він простяг їй листа.

- Пане листоношо,- мовила вона тихим голосом,- цей лист, мабуть, не до мене - на конверті немає навіть адреси!

- А ви зазирніть усередину, - порадив їй пан Кольбаба, - і якщо він не до вас, ви повернете його мені, і по всьому.

Панна Марженка тремтячими пальцями розпечатала конверт, і, тільки-но вона почала читати, щоки їй залились рум'янцем.

- Ну що? - запитав пан Кольбаба. - Ви повернете мені листа чи ні?

- Ні, - прошепотіла панна Марженка, й очі її засяяли з радості. - Пане листоношо, я просто не знаю, як вам за нього віддячити!

- На вашу відповідь, панночко, тут чекає одна особа. - І він кивнув шоферові Франтику, який стояв за рогом будинку.

Шофер Франтик, повернувшись в авто, нічого не сказав, але очі в нього аж сяяли.

- Ну й гарно ж біжить машина! - зраділо мовив пан у чорному. - А все, видно, тому, що її веде щасливий шофер!

(Переклав Дмитро Андрухів)

1. Чому мистецтво листування важливе і в наші дні?

2. Чи доводилось тобі писати листи?

3. Розкажи про своїх друзів по листуванню.