Ну, а потім, є ж і немовні засоби спілкування: приязний відкритий погляд, щира дружня усмішка допомагають долати недовіру, створюють атмосферу порозуміння. Саме в чужій землі я зрозумів, що міміка і жести вказують на соціальну позицію співрозмовника, отриману освіту, особисту культуру.

- Щось ти, Миколо, складно говориш, - розкритикувала сина бабуся.

- Надмірна жестикуляція розказує про людину все і без зайвих слів. Навіть у Африці «диригування руками» не прийнятне.

- «Не махай руками, як вітряк крилами» -наше українське прислів'я, - вела своєї бабуся.

- Мешканці південних країв, спілкуючись, дуже близько наближаються один до одного. Жестикулюючи, торкаються руки, говорячи, заглядають у вічі. Це незвично для нас, українців. Ми поміркованіші у жестикуляції.

- А я знаю, що є жести, які підсилюють вираження почуттів: розведені руки і безсилля, наприклад, - підтримала розмову дорослих Оленка.

- Думаю, нашому татку допомагали ті жести, які вказують на предмет чи змальовують його, коли люди розмовляють різними мовами.

- От бачиш, Оленко, чому так потрібно вивчати етику та етикет і розумітися на мовних і не-мовних засобах, - підвела риску бабуся.

А Оленці і так було надзвичайно цікаво слухати дорослих, бо в школі вони якраз вивчали мову жестів у різних країнах.

Жести бувають не тільки міжнародні, зрозумілі всім і без перекладу, а й національні. Так, коли у Чехи люди обводять кистю руки навколо голови, це означає, що вони вітаються, а от у Болгари, побачивши такий жест, людина витлумачить його як особисту образу, вирішивши, що її вважають навіженою. Коли француз під час розмови мацає своє підборіддя, значить, розмова затягнулася.