Про суперечливість жестів

Татко повернувся із закордонного відрядження веселий, засмаглий і з величенькою валізою, повною сувенірів. Тут були і парфуми для мами, і яскрава хустинка для бабусі, і набір різнокольорових кішечок в Оленчину колекцію, і прикраса з якогось голубуватого каміння для Марти. Всі були у захваті від подарунків, довго розглядали і приміряли, чи личить. А увечері родина зібралася за столом, щоб послухати таткові розповіді про Африку. Оленка відразу випалила:

- А ти говорив з єгиптянами єгипетською мовою?

Мама розсміялася:

- Оленко, не існує єгипетської мови. Тамтешнє населення вміє розмовляти англійською. От тільки наш татко...

- А що я? В крайньому разі допомагає жест. Пригадай регулювальника вуличного руху на перехресті великого міста чи спортивного суддю на футбольному полі...

- Ага, ти б іще згадав про барабанний бій чи запалені вогнища. Вони також були сигналами і засобом передачі інформації, коли люди ще не знали мови.

- У моєму випадку мова жестів була просто незамінима. Ти ж знаєш, що південні народи зазвичай жестикулюють активніше, ніж північні.