- Та тому, що він не отримав відповіді на своє посланнячко, яке вкинув на пошті рівно рік і один день тому, - відповів пан у чорному. - Розумієте, він написав своїй коханій, але та йому не відповіла. От він і думає, що вона його вже не любить.

Почувши це, пан Кольбаба не втримався і закричав:

- А дозвольте вас запитати: вашого шофера звуть часом не Франтик?

- Його звуть Франтішек Свобода, - відповів сумний пан.

- А ту панну звати Марженка, еге ж? - швидко запитав пан Кольбаба.

- Марія Новакова - так звуть ту невірну, яка забула про моє кохання, - озвався нарешті сумний шофер і гірко зітхнув.

- Ага! - радісно вигукнув пан Кольбаба. -Любий мій, то це ви той телепень? Бог з Вами! Скажіть мені, як же могла панна Марженка відписати вам, якщо вона й досі того вашого листа не отримала?

- Де, де мій лист? - закричав шофер Франтик.

- Ну, - неквапливо мовив пан Кольбаба, -якщо ви мені скажете, де мешкає ваша панна Марженка, то цього вашого листа, можете бути певні, миттю буде їй вручено, золотенький ви мій, ану лишень мерщій, не гаючись і не зволікаючи жодної секунди, дайте мені адресу тієї панни Марженки, і я миттю вручу їй ваше посланнячко!

- А може, - запропонував пан Кольбаба, - буде краще, якщо пан Франтик усно розкаже їй, про що в цьому листі написано? Річ у тім, що в ньому аж дев'ять орфографічних помилок.

- Ну що ви, - заперечив Франтик. - Я соромлюся показатись їй на очі, бо вона стільки часу не отримувала від мене жодного рядка. І потім, - додав він засмучено, - мабуть, вона про мене вже забула й нітрохи мене не любить.