но скрізь означає «так», а кивання головою з боку в бік - «ні», або заперечення. Повсюди поширене також знизування плечима, коли людина не знає або не розуміє, про що ви кажете.

Надмірно жестикулювати - негарно, і не лише тому, що можна ненароком влучити в око співрозмовникові, чи справити враження, ніби вам бракує слів, а отже й інтелекту, а й через можливість виникнення непорозумінь внаслідок хибного тлумачення ваших жестів.

Зізнайтеся, вам здається загальновживаним і однозначним жест, коли людина виразно постукує себе пальцем по голові - мовляв, верзеш дурниці, у тебе «стеля поїхала». Як напад божевілля сприймуть жест ваші співрозмовники, якщо вони французи, італійці чи німці. Та коли британець чи іспанець стукає себе по лобі, це означає, що він вельми задоволений собою, своїм розумом. А голландець при цьому ще й піднімає вказівний палець угору, заявляючи таким чином, що він гідно оцінив слушну думку свого співрозмовника. Відтак, мова жесту у різних народів різна.

Утім, майже неможливо говорити переконливо, із захватом, лишаючись незворушним і не супроводжуючи сказане рухами рук, голови, шиї, плечей, тулуба, ніг, тобто жестикуляцією. Щоб оволодіти бодай азами жестикулювання, потрібне тривале тренування, усвідомлення ролі кожного жесту, бо коли людина не навчиться керувати власними жестами, вони почнуть керувати нею, а вже тоді важко буде сторонньому зрозуміти зміст її слів і жестів.

1. Які правила жестикулювання тобі відомі?

2. Яких жестів варто уникати в розмові?

3. Які жести можуть бути витлумачені по-різному в різних обставинах?