Про дружбу і вміння дружити

На столі у вітальні весело заспівав телефон. Кіт вигнув спину, потягнувся і допитливо поди- вився на Оленку, яка схопила слухавку:

- Алло! Це ти, Мартусю? Я рада тебе чути.

Голос Оленки звучав невесело.

- Що трапилося? Знову проблеми в школі?

- Це все Павлик. Весь час чіпляється до мене. Сьогодні на перерві він підставив мені ногу, я впала і розбила собі коліно. А він навіть не виба- чився. Ну скажи, хіба можна бути таким нахабою? Але нічого, нехай, він ще пострибає в мене! Цікаво, в кого він списуватиме тепер контрольні

з англійської.

- Ну, ну, сестричко, не треба так. Можливо, Павлик не такий вже й поганий, як видається. Схоже, що ти просто подобаєшся йому, і він не вміє інакше висловити свою симпатію. Ти ж бо читала «Пригоди Тома Сойєра» і пам'ятаєш, як герой залицявся до Беккі?

- Що ж ти пропонуєш?

- Не гарячкуй. Спробуй поговорити з Павли- ком спокійно. Й раз і назавжди пояснити йому, як тебе відштовхує його поведінка. Я думаю, що тоді ваші стосунки істотно зміняться. Ви ж з ним дружили раніше, хіба не так? Пригадую, що колись він досить часто бував у нас вдома.