- Чур, я - учень! - як першокласник, підняв Руку.

Ми з полегкістю засміялися. Максим у нашому класі не просто найвищий, він ще й у фехтувальну секцію ходить, і в басейн, і в моржі хоче податися... Вже коли і є в нашому класі мужчина, то це Максим!

Поки ми з галасом і сміхом обладнували табір, складали докупи свої сумки, поки міркували, чи не буде справедливіше поділити ці довжелезні морквяні рядки порівну і розпочати змагання, поки визначали, кому носити корзини з морквою до машини, хтось уже порався на полі. Наш великий мовчальник Сергій взяв крайні чотири рядки, встиг заповнити корзину і тепер примірявся, як би це донести самому. Та самому було ніяк... У волейбол ми того дня не грали і взагалі постаралися швиденько забути те морквяне поле, якого впорали ледь половину.

А бригадирові слова не забулися... Наталя Петрівна якось влаштувала непланову контрольну з алгебри і запропонувала:

- Перший варіант - для учнів, другий - за бажанням, для мужчин.

Нічого собі пожартувала! Назавтра з'ясувалося, що другий варіант ніхто не подужав. Правда, й бралися за нього семеро з усього класу - п'ятеро дівчаток, Максим і мовчазний Сергій. Ну, дівчата ці, ясна річ, вічні відмінниці і між собою суперничають у всьому. А Максимові навіщо?

- А я, - відказав, - з чисто спортивного інтересу!

Сергій на таке запитання лише плечима стенув.

- Цікаво. Я дома ще помізкував, і, здається, щось виходить, - проказав, наче між іншим.

А він ще й упертюх, цей тихий Сергій!

І клас став пильніше придивлятися й прислуховуватися до цього хлопця. Такий собі не дуже показний, не надто спортивний, що особливо цінувалося, не найкращий учень і не записний активіст... А тим часом було в Сергієві щось