країни з гімнастики, потім стала нашою вчителькою фізкультури.

На перший її урок ми всім класом прийшли.

Оксана Михайлівна скомандувала:

- Рівняйсь! Струнко!.. Вище голову!

І відразу на правому фланзі щось загуркотіло. Це впав Макарон. У нього був такий улюблений жарт: коли командували: «Рівняйсь, струнко!», він так високо задирав голову, що неминуче мусив гепнутися на спину.

Ми до цього вже звикли. Але Макарон продовжував відточувати майстерність вільного падіння з висоти свого зросту, чим надзвичайно сердив нашого колишнього фізкультурника.

Але Оксана Михайлівна не розсердилася, а засміялася. Потім витерла сльози і сказала:

- Дорошенко, якщо ще раз так упадеш, всі кісточки переламаєш!

Макарон хотів було заперечити, що не переламає, бо у нього є досвід у таких справах, але здивовано зупинився:

- А звідки ви моє прізвище знаєте? Оксана Михайлівна хитро примружилася:

- А я все про вас знаю. І справді, вона знала. І що Катерина наша

легкою атлетикою захоплюється, і що Люда Клепикова любить у теніс грати, а в нашого нового учня Федька Мартинова розряд з хокею...

- А в тебе, Дорошенко, - каже,- невідомо чому лише трійка з фізкультури. А міг би мати й четвірку. А може, й п'ятірку...

А коли фізкультура закінчилася, Оксана Михайлівна попросила нашу Катерину на хвильку затриматися. Ми тоді на це уваги не звернули. І даремно. Тому що наступного дня Макарон запізнився до школи.

Ойкаючи і зітхаючи, він ледве дошкандибав до парти і буквально впав на неї. А на першому уроці відчайдушне позіхав, куняв і двічі, заси-