там пустощі. Це серйозна справа - перше кохання мого діда Грицька.

Я взяв чарівні окуляри і побіг за сарай, щоб ніхто мене не побачив. Начепив окуляри на носа, перед моїми очима все закрутилося-закрутилося... Я враз опинився у безлюдному провулку якогось незнайомого міста. А втім, провулок був не зовсім безлюдний. Якась літня жінка, стоячи навколішки над забетонованою ямою, намагалася паличкою щось дістати. Я підійшов до неї і спитав:

- Пробачте, що це ви робите?

- Ой! - обернулася жінка. - Ключі від квартири впустила. Ніяк не дістану.

- То давайте, - кажу, - я стрибну й дістану.

- Я б і сама стрибнула, та, бачиш, втратила спортивну форму. А яма глибоченька - метра півтора.

Стрибнув я у ту яму, підняв ключі, передав жінці і почав вилазити. Це виявилося справою непростою. Я пообдирав і лікті й коліна, весь час сповзаючи вниз. Нарешті підстрибнув, підтягнувся і таки видряпався.

- Ой, дякую тобі, дорогий! Ходімо до мене, я тебе почищу, покупаєшся. Диви, як замазався!

Вона повела мене у сусідній будинок на другий поверх.

- Як же тебе звуть, рятівнику мій дорогий?

- Вася. А вас?

- Кіра Антонівна.

Мене наче електричним струмом ударило. Вона! Кіра! Неймовірно! І очі лагідні сонячно-карі, і в кімнаті, куди вона мене завела, стояло піаніно...

- Ну, іди у ванну, роздягайся і передай мені штанці й сорочку: я почищу, поки ти купатимешся, - сказала вона і, примружившись, пильно глянула на мене. - Когось ти мені дуже нагадуєш!.. З мого дитинства.

Я приймав душ і думав: може, спитати, що вона написала у тому синенькому конверті? Але ж тоді вона зрозуміє, хто я.