Прочитай текст і дай відповіді на запитання

Марко Черемшина

СЛЬОЗА

(різдвяна казка)

Скільки разів візьме кріпкий мороз, стільки разів віє холодний вітер та й навіває нову верству снігу. Стільки ж разів більшає біль і терпіння хворої вдови Кравчихи. Вона лежить на твердій постелі, накрита старим сірячком, та лишень сумним стогоном нарікає на студений вітер і мороз, що шпарами стін дістаються до її незатопленої хати. Коло неї порається мала її донечка Маруся, що рада б у кожну хвилю своїй матінці яку-небудь по-лекшу вчинити. Та що ж вона може? Заробити не піде, бо і сили у неї ще нема, а просити милостиню, то таки дуже соромиться. А люди, от як люди: кожний собі рад, чужа нужда їм не в гадці. «Ненечко дорогенька, - лебеділа Маруся, - нині Святий вечір, а у нас нічого немає, і вам не легшає. Як би то красно й любо було, коли б ми ввечері разом пшеничку їли. Дозвольте мені, ненько, у місто піти. Куплю й ті ліки, що люди радили, й на вечерю дещо і дровець принесу.

- Та студінь надворі, - простогнала Кравчиха.

- Я ваші чоботи взую, - хоч великі вони, але я соломою впхаю. Добре, ненечко?

- Як змерзнеш, то вертайся з дороги; то студінь - сніги...

- Не змерзну, золотенька ненько, що мені студінь! Для вас я в огонь піду. - Вже не мучила дальше питаннями хворої матінки, тільки зробила, як думала. Накрила її шматтям, що лишень у них ще було, взяла батькову одіж і в місто помандрувала.

«Поперечними стеженьками піду, то скоріше зайду», - думає собі. А тут сніг засипає стежки, що й сліду не видно, їй, проте, байдуже. Вона втомилась. На її чолі виступив піт і в тій самій хвилі намерз на чорних бровах. Бліде її личко посиніло, а ніжки не змогли дальше сніг відгортати, затерпли. З її синіх оченят потекла одна велика сльоза.