- Матусенько! Нема нічого! Він лиха зовсім не терпить, Не плаче він, а так сидить; А як мені буває лихо,

То я уже й не всиджу тихо: Все плачу, плачу - так, аж страх! Устала мати, і на шлях Сама пішла вона й до хати Старого зараз увела, Йому обідати дала І положила спочивати. Тоді і каже до дочки:

- Ти, доню, бачила, які Сумні у його очі дуже,

І як рука йому не служе, І зморшки на старім чолі, І стан схилився до землі, Бо сила кинула старого.

- Його біду і видко з того, Коли не плаче хто, мовчить, То через те не менш терпить. Навчайся ж пізнавати горе: Не кожен про свій біль говоре.

Галина Кирпа

ХОДІМО, КОЛЯДКО, ЗІ МНОЮ!

Ходімо, Колядко, зі мною! Ходімо до тієї он хатки, Куди ще стежка не втоптана. Там живе бабуня саменька: Хатки нікому протоптати. А ми стежечку протопчемо. Хатку перевідаємо,

Бабуні самесенькій горішок подаруємо. А тоді, моя колядко, ти не підеш далі. Ти лишишся у бабуні самесенької Зиму зимувати, соненька діждати.

1. Як можна навчитися бачити і розуміти чуже горе? Як розрадити таку людину?