Про дружбу і вміння дружити

( продовження )

- Ну як, Оленко, ти помирилась із Павликом?

- Так! Він мені навіть подарував листівку. А на ній написав «Моєму вірному другові». От тільки...

- Що знову трапилося?

- Іваненко на перерві витягнув з-під парти цю листівку і на уроці ОБЖД передав по рядах із підписом «Тілі-тілі тісто...».

- Ну, і яка реакція твоїх однокласників?

- Одні непомітно читали і передавали - їм, мабуть, було цікаво. Інші передавали одразу і не читали, а Маринка відклала до перерви і потім передала, бо не хотіла отримати зауваження вчительки.

- Шкода, що ти зустрілася з подібною ситуацією. А ще прикріше, що в цілому класі не знайшлося нікого, хто мовчки повернув би тобі Павликів подарунок, і не передавав його далі... Хоча нікому з них не хотілося б опинитися на твоєму місці. Шкода, що твоїм однокласникам припинити це неподобство і в голову не прийшло.

- Знаєш, Мартусю, я по-справжньому довіряю тобі. Ти розмовляєш зі мною як з рівною. Ти не повчаєш мене, як бабуся, з тобою спокійно і просто. Чи це означає, що ми з тобою друзі?