- Я заступаю вашого учителя, - повідомила вона. - Як мене звуть, ви вже знаєте. А тепер і я з вами познайомлюся.

Але цього їй зробити не вдалося, бо класний журнал, який вона перед тим тримала в руках, невідомо куди зник.

- Але де ж мій журнал? - сказала Марина Іванівна і для чогось постукала долонями по столу.

Але журнал не з'явився. Він лежав на шафі біля дверей. Коли Марина Іванівна знімала глобус, то журнал поклала туди, бо він їй заважав.

Цього, мабуть, ніхто не помітив. Крім нас з Хомою. Але хизуватися своєю спостережливістю ми не хотіли, оскільки ми не хвальки якісь і не женемося за легкою славою.

Коли Марина Іванівна зрозуміла, що від постукування долонями по столу журнал все одно не з'явиться, вона сказала:

- Напевне, я забула його в учительській. Хто черговий?

Чергував того дня саме Грицько Пундик. Тоді Марина Іванівна попросила його піти в учительську й принести звідти класний журнал. Потім вона сказала:

- Зараз черговий принесе журнал і ми перевіримо, хто як до уроку підготувався. А поки що я розкажу вам нову тему: про кліматичні умови Бермудського трикутника.

Після такого вступу ми ладні були слухати що завгодно і скільки завгодно. Тим більше, що розповідала Марина Іванівна дуже цікаво.

Але тут повернувся Пундик і все зіпсував. Він сказав, що в учительській журналу теж немає. Марина Іванівна зовсім засмутилася і сказала:

- Як твоє прізвище?

- Пундик, - каже Пундик.

- Це у тебе прізвище? - здивувалася студентка.

- Егеж, - спохмурнів Пундик. - Прізвище таке. А ви що подумали?

Напевне, Марині Іванівні не сподобався його набурмосений вигляд, бо вона сказала: