- Зрозуміло, адже вона мала право розсердитися на вас за гучну музику, - сказала Марта. - А що стосується моралі, то тут не можу погодитись. Завжди, у які б жорстокі часи не жили люди, існували уявлення про добро і зло, про хороше і погане.

- Ага, мені прабабуся розповідала, як під час війни в їхньому селі переховували пораненого солдата...

- От бачиш, людяність завжди була основою стосунків. Стосовно інших морально розвинена людина керується вічним правилом. Воно було відоме ще первісним народам, про нього писали в працях давньогрецьких мудреців, в давніх книгах Сходу.

- Ого! - здивувалася Оленка. - Що ж це за правило?

- Стався до іншого так, як хочеш, щоб інші ставились до тебе. Його ще називають «золотим правилом моральності».

- Це ж треба! Скільки всіляких правил - орфографічні, математичні і ще золоте, - сплеснула в долоні дівчинка. - Золоте - це значить «чарівне».

- Звичайно, адже моральні якості людини цінуються понад усе, - посміхнулася Марта. -Людина, позбавлена почуття любові до інших і сорому за власні негідні вчинки, милосердя і доброти, скромності, не приносить користі й радості нікому, навіть самій собі.

- Ох, як важко бути моральною людиною! -зітхнула Оленка.

- Але ж ти маєш власних помічників, внутрішніх охоронців! - обняла сестричку Марта.

- Хто ж ці охоронці?

- Почуття сорому, честі і гідності, докори сумління, - сказала Марта і додала. - Хочеш, щоб люди цікавилися твоїми справами, хочеш користуватися чиєюсь допомогою чи порадою, стався до чужих справ так серйозно, як і до своїх, не перетворюйся на радіостанцію, яка