У Івася немає тата.
Не питайте тільки, чому
Лиш від матері ласку знати
Довелося хлопчині цьому.
Любить квіти на луках рвати,
Майструвати лука в лозі,
По городу галопом промчати
На обуреній, гнівній козі.
Але в грудях жаринка стука,
Є завітне в Івася одно -
Хоче він, щоб узяв за руку
І повів його тато в кіно.
Ну нехай би смикнув за вухо,
Хай нагримав би раз чи два, -
Все одно він би тата слухав
І ловив би його слова...
Раз Івась на толоці грався,
Раптом глянув - сусіда йде. -
Ти пустуєш тута, - озвався,
-А тебе дома батько жде...

Біг Івасик, немов на свято,
І вибрикував, як лоша,
І, напевне, була у п'ятах
Пелюсткова його душа.
На порозі закляк винувато,
Але в хаті - мама сама.
-Дядько кажуть, приїхав тато,
Тільки чому ж його нема?..
Раптом стало Івасю стидно,
Раптом хлопець увесь поблід.
Догадався, чому єхидно
Захіхікав сусіда вслід.
Він допізна сидів у коноплях,
Мов уперше вступив у гидь,
З оченят, від плачу промоклих,
Рукавом витирав блакить.
А вночі шугнув через грядку,
Де сусідів паркан стирчав,
Вибив шибку одну з рогатки
І додому спати помчав...