у воді з очеретиною в зубах, ніколи не треба не те що спати, а навіть куняти! Це ж порох, мабуть, намокне і шабля...

Дивився-дивився Гивор на свої пута, а потім і спробував їх на зуб.

- Тепер буду добиратись до своїх задніх, -сказав собі кінь Петра Мамариги.

Та як Гивор не вигинав шиї - до своїх задніх ніг він дістатись не міг.

- Що робити?

А робити було що. І Гивор це зробив: він став на свої передні і побіг ними в степ. Татарська сторожа вклякла. Попадала і повмирала.

- Повмирали, - сказав їм Гивор, - навіть забули крикнути...

- Гиворе, це ти чи хто? - спитали козаки.

- Я, - сказав Гивор. - Козак мій Петро Самійлович Мамарига сидить в озері і дихає через очеретину.

- Діло звісне, - сказали козаки. - То що?

- А те, що на озері вже хвиль не стає.

- Тепер чи коли?

- Тепер.

- Тоді по конях, - сказали козаки.

Козак Петро Мамарига сидів з кобзою на траві перед козаками, і срібна чарочка була біля його коліна, і скільки на мене не дивися, все одно не вгадаєш, - Гивор стояв за козаком Петром Мамаригою і дивився через його плече.

1. Розкажи, які риси народного характеру втілює в собі козак Мамарига.

Прочитай текст і дай відповіді на запитання

КОЗАК МАМАЙ

До нашого часу дійшло небагато творів давнього українського народного живопису. Серед них найбільш поширеним і улюбленим в народі був сюжет «Козак Мамай» («Козак-бандурист»). Жодному іншому творові не судилося прожити таке довге життя в стількох повтореннях, копіях.