завдяки розуму і працелюбності, стали промисловцями, власниками цукроварень. Серед них були і вчені-садівники, і меценати¹ української культури. Саме про таких людей говорять: це справжні патріоти, справжні громадяни.

- А це як: «справжні громадяни»? - спитала Оленка.

- Взагалі-то громадянином прийнято називати людину, яка належить до певної держави, перебуває під її владою та опікою.

- Ну, це я знаю, - зраділа Оленка, - що всі ми: і я, і ти, і мама, Мартуся, бабуся - громадяни України, а в перший день занять у школі лунає гімн.

- Звичайно, - погодився тато і додав: - Гімн -це один із символів держави. Між державою і її громадянами існують тісні зв'язки. З одного боку, держава повинна забезпечувати своїм громадянам певні права - скажімо, на працю, чи на свободу. З іншого боку, вимагає від них виконання обов'язків - відстоювати інтереси держави, поважати інтереси інших, піклуватися про загальне благо.

- Так от, - продовжив тато, - поясню, чому саме членів родини Семиренків я вважаю справжніми громадянами. Розбагатівши, вони не намагалися розірвати свої зв'язки із народом, відгородитись від нього. Ні! Семиренки дбали не лише про власне добро. Я читав і знаю, що у голодний 1830 рік Федір Семиренко безкоштовно годував десять тисяч селян. А ще він дав гроші на видання Шевченкового «Кобзаря». Цій родині не чужі були гідність, честь, патріотизм, відчуття Батьківщини. Семиренки залишили по собі добру пам'ять і, сподіваюсь, що таких родин і серед наших сучасників буде чимало.

Тато замовк, а Оленка не могла відвести очей від яблук, які, виявляється, можуть мати власну і таку цікаву історію.