Я навіть уявив собі, як наступного дня на роботі мама розповідатиме своїм колегам, як я приготував вечерю: «Повертаюся я додому така стомлена, що ледве ноги переставляю. Іду й думаю: як же мені вечерю приготувати?.. Відчиняю двері, заходжу на кухню, кухню нашу ви знаєте: утрьох ледь уміщуємось, дивлюся, а на столі - суп, котлети і кисіль!» Стривай! Я ж збирався варити компот! Гаразд, нехай буде кисіль. Щоб приготувати сюрприз, що мені буде потрібно? М'ясо, цибуля, картопля, рис і пачка киселю... Заглянув до холодильника - м'яса нема, тільки баночка тушонки. Це навіть краще: швидше звариться.

Набираю мисочку картоплі, вісім цибулин, рис. Кисіль не знайшов. М'яса для котлет немає... Тоді обійдуся рисовим супом. Варитиму суп. Якщо не буде котлет і киселю, то супу треба зварити якомога більше. Кожному по три тарілки...

Дістаю найбільшу каструлю, ставлю її на плиту; беру найглибшу тарілку і наливаю в каструлю дев'ять тарілок води. Виходить трохи більше половини каструлі. Подумавши, додаю ще три тарілки води: а раптом гості прийдуть?! Не будуть же вони сидіти і дивитись, як ми їмо смачний суп?

Поки закипить вода, почищу цибулю, картоплю, відкрию тушонку. Починаю з цибулі. Спочатку я хотів порізати усі вісім головок, одначе після першої в мене защипало в носі, після другої - запекли очі, а після третьої - сльози вже текли так, наче у мене вкрали велосипед.

Я поклав ніж, промив очі, начепив татові темні окуляри і висипав нарізану цибулю в каструлю. З картоплею було легше, від картоплі ще ніхто не плакав. Але мене занепокоїло інше: коли мама чистить картоплю, в неї більше картоплі і менше лушпиння. В мене ж навпаки - багато лушпиння і мало картоплі. Але я й тут викрутився: нарізав