Про гідність та честь і те, чому не можна принижувати людську гідність та наскільки важливо боротися з грубістю

Оленка і мама сиділи у вітальні. За вікном яскраво світило сонечко. Там була свобода. А в кімнаті атмосфера була не з приємних, та й розмова вже затягнулася.

Навіть кіт сховався під диван, а папуга затих у клітці. Але мама була невблаганною і суворою.

- Ну, добре, Оленко, я все розумію... Павлик обляпав тебе, коли їхав на велосипеді, і ти розсердилася. Крім того, ти вже спізнювалася, але при чому тут бабуся?

- Тому, що... тому, що вона... - Оленка ховала очі, - не встигла випрасувати мою блузку...

- Ну, це не привід ображати літню людину, вихлюпувати на неї свій гнів, що хтось тебе чимось образив. Ти згодна, доцю?

- Ага. Мені дуже прикро і соромно. Бабуся не винна. Я просто не стрималась.

- Я думаю, ти обов'язково повинна поговорити з бабусею, пояснити їй все і вибачитись. Вона постраждала нізащо. Те ж саме з Пав ликом - природно, що ти була обурена його вчинком і мала право це вголос висловити. Але тактовно і без образ, без прикрих прізвиськ. У Павлика є ім'я...

- Ти й це чула...