Все з'їла Баба-Яга. Василині тільки скоринку хліба дала. А потім і каже:

- Ну, я зараз за здобиччю полечу, а ти візьми отой мішок, там горох з маком перемішаний, - все по зернятку перебери, на дві купи розклади. А як не зробиш - я тебе з'їм.

Вийшла Баба-Яга надвір, свиснула - підкотилася до неї ступа з товкачем.

Сіла Баба-Яга в ступу, виїхала з двору, товкачем поганяє, мітлою слід замітає.

Надвечір зібрала дівка-чорнявка на стіл, стала Бабу-Ягу піджидати. Затріщали дерева, зашуміло листя - їде Баба-Яга, кістяна нога.

- Ну як, Василино? Зробила роботу?

- Все готове, бабусю.

Розсердилася Баба-Яга, а сказати й нема чого!

- Ну, коли так, іди спати, і я зараз ляжу.

Пішла Василина за пічку й чує - Баба-Яга говорить:

- Ти, дівко-чорнявко, піч розпали, вогонь розклади; я прокинусь - Василину спечу.

Лягла Баба-Яга, поклала губи на полицю, ступнею накрилась, на весь ліс захропіла.

Заплакала Василина, вийняла лялечку, нагодувала її хлібцем.

- Лялечко-голубонько, поїж та мене, бідолашну, потіш! Хоче мене Баба-Яга з'їсти.

От лялечка її й навчила, що та як робити, як лиха позбутися. Кинулась Василина до дівки-чорнявки, низько поклонилася:

- Дівчино-чорнявонько, візьми мою хусточку шовкову та мені допоможи. Ти не стільки дрова підкладай, скільки водою заливай.

Відповідає їй дівчина-чорнявка:

- Добре, любонько, я тобі допоможу. Довго піч топитиму, Бабі-Язі колискові пісні співатиму, щоб міцніше спала. А ти тікай, Василинонько!

Вибігла Василина в сіни. Кинувся до неї кіт-воркіт, хоче її подряпати. Кинула йому пиріжок - він її не зайняв.