На щастя, мисливці не второпали того знаку чи не помітили, бо розглядалися на всі боки, поки дроворуб говорив, і одразу кинулися далі, як він замовк.

Лисиця почекала, поки вони зникли за горбом, перевела дух і думає:

«Тепер - мерщій до своєї нори!»

Відчинила двері й хотіла чкурнути геть, навіть не глянувши на дроворуба.

- Оце так! - вигукнув той. - Уже мене покидаєш? Навіть подякувати не хочеш своєму рятівникові?

- Віддячила б я тобі щиро, якби твої руки були в згоді з твоїми словами, - відповіла лисиця й побігла геть.

Дісталася своєї нори, а лис із лисенятами вже чекають її, виглядають, хвилюються.

- Що сталося? Де ти була так довго? Ми вже хтозна-що думаємо.

- Заждіть трохи, - відказує лисиця, - дайте перепочити, бо ледве дишу.

Коли лисиця прийшла до тями, вона розказала, яких жахів натерпілася. А по тій оповіді сумно додала:

- Той дроворуб спершу видався мені дуже добрим і шляхетним. Так він лагідно говорив, що хотілося слухати й слухати. Але слова його солодкі, та вчинки ганебні. А коли чиниш зле, то чого варта солодка мова? Нічого! Тож затямте, дітки: ніколи не шануватимуть того, хто каже одне, а робить інше. Бо судять про когось не за словами його, а за ділами. Як оце я суджу про дроворуба.

(Переклав П. Цімікалі)

Пригадай, чи не було в твоєму житті подібної ситуації, яка навчила тебе тому ж, що й байка Езо-па. Які висновки для себе довелося тоді зробити? Як ти особисто розрізняєш щирість і нечесність поведінки друга, щедрість і скнарість? Що таке доброчинність? Наведи приклад доброчинності людей. Поясни, чому ти так вважаєш.