вається навіть цілком незалежно від нашої волі. Як би це тобі пояснити? Ну от, припустимо, ти негарно повелась із сусідським Павликом. Чим би ти не керувалася в той момент, пізніше в тебе все одно з'являться докори сумління.

- Ще чого! - фиркнула Оленка.

- З'являться, з'являться! Мамині парфуми торік ти розлила взагалі ненавмисне і то переживала тоді до сліз. Оце і є почуття моральної відповідальності за свою поведінку.

Оленка довго і напружено морщила лоба.

- Ти хочеш сказати, - нарешті, після довгої паузи сказала вона, - що саме совість повинна утримувати нас від всяких негідних вчинків?

- Так, доцю. Совість регулює нашу поведінку. На одних впливає, на інших ні. Але останні за це платять дорого.

- Яким же чином?

- Спершу вони втрачають довіру і повагу близьких, а потім і чужих людей. їх починають називати безсоромними або безсовісними. Й вони, хочуть чи ні, страждають у душі від цього. А втрачену довіру, авторитет, повір мені, так просто не відновити...

По цих словах папуга поважно закивав головою, а Мартин примружив очі і про щось замуркотів. Мабуть, татові слова у них сумнівів не викликали. А ти як гадаєш?

Бувають вчинки, про які ми жалкуємо все життя, їх хочеться забути, а пам'ять повертає до них знову й знову. Ми починаємо боятися, що про них стане відомо іншим, і ще більше поринаємо у брехню, ще більше втрачаємо повагу до себе, совість нас «заїдає», ми соромимося своїх вчинків.

Сором - почуття сильного збентеження, зніяковіння через свою погану поведінку, недостойні дії, вчинки.

Це ознака моральної відповідальності за свою поведінку і вчинки перед іншими людьми.